Апрель 11 2018

Головна

Історія
кафедри фізичної  реабілітації, фізіотерапії,
спортивної й нетрадиційної медицини Донецького медичного
національного університету

Кафедра фізичної реабілітації, фізіотерапії, спортивної й нетрадиційної медицини бере свій початок з 1963 року, коли були об’єднані в одне ціле курс фізіотерапії кафедри факультетської терапії та курс ЛФК і ЛК кафедри фізичної культури Донецького медичного інституту. Було утворено кафедру фізіотерапії, ЛФК і лікарського контролю. Витоки кафедри беруть свій початок із періоду становлення інституту. «Медична реабілітація», «фізична реабілітація», «спортивна медицина» є базовими медичними спеціальностями. Зберігши загальноприйняту форму зазначених спеціальностей, колектив кафедри наповнив їх авторським змістом. Без минулого (історії кафедри) немає сучасних досягнень, а справжня реальність визначає майбутній напрям медичної реабілітації. Перший курс фізіотерапії в Сталінському медичному інституті почав викладатися в 1934 році старшим асистентом, а потім — доцентом кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб к.м.н. С. М. Свидлером, — організатором фізіотерапевтичної служби в Донбасі, заслуженим лікарем УРСР. У 1952 році кафедру фізичного виховання з курсом лікувальної фізкультури й лікарського контролю Донецького медичного інституту очолив Вардіміаді Н. Д.

Рішенням ректорату Донецького медичного інституту 1 вересня 1963 року була організована кафедра фізіотерапії, лікарського контролю й лікувальної фізкультури шляхом об’єднання відповідних курсів, виділених зі складу кафедри факультетської терапії та кафедри фізичного виховання. Очолив кафедру доцент Свидлер С. М. З листопада 1982 року по березень 2001 року кафедру очолював к.м.н., професор Ликов О. О., а з березня 2001 року — д.м.н., професор Сокрут В. М., який сформував наукові основи «Медичної реабілітації» http://medgarant.net.ua/metodologiya/rehabilitation.

На підставі результатів навчально-методичної та наукової роботи видані монографії, затверджені МОЗ України й такі, що порушують питання фізіотерапії й медичної реабілітації: «Загальна фізіотерапія й курортологія» (1999), «Медична реабілітація в артрології» (2000), «Медична реабілітація в терапії» (2001), «Фізичні чинники в медичній реабілітації» (2008), «Спортивна медицина» (2009), «Медична реабілітація артеріальної гіпертензії» (2010), «Медична реабілітація в спорті» (2011), «Спортивна медицина» (2011).

Особливістю Європейської медичної реабілітації є її подальше об’єднання з елементами психологічної підтримки пацієнтів, що, поза сумнівом, заслуговує на увагу. Становлення медичної реабілітації як системи почалося в ХІХ столітті й удосконалювалося водночас із розвитком ортопедії та фізичної медицини. Поштовхом до активізації цього процесу послужила епідемія полімієліту, що охопила безліч країн цього континенту в 50-і роки ХХ століття, унаслідок якої значні контингенти дорослих і дітей потребували ефективної й усеосяжної реабілітації.

Із початку XX ст. в США різко збільшилася кількість установ, які використовують різні види фізичної активності пацієнтів для вирішення психологічних проблем і відновлювального лікування. Перше визначення поняття «реабілітація» дав у 1903 р. Ф. Наміст у книзі «Система загальної опіки над бідними». Імпульсом для розвитку реабілітації хворих у світі послужила Перша світова війна, яка завдала шкоди здоров’ю тисяч людей. Почали динамічно розвиватися такі науково-практичні дисципліни, як ортопедія, фізіотерапія, працетерапія та лікувальна фізкультура. У 1917 р. в США було вперше організовано Асоціацію фахівців відновлювальної терапії. Друга світова війна значно стимулювала розвиток медичної, психологічної, соціальної, у тому числі професійної, реабілітації. Концепція реабілітації хворих й інвалідів у сучасному розумінні з’явилася в роки Другої світової війни в Англії та США. Так, у США вже в 1945 р. було 26 спеціальних навчальних закладів підготовки спеціалістів-реабілітологів. Згодом прийшло розуміння, що зі зростанням випадків хронічних захворювань, які призводять до непрацездатності, окремі напрями медицини неспроможні вирішувати цю проблему, це завдання під силу тільки всій системі охорони здоров’я в цілому. Так, в Англії вже в 1944 р. була створена Британська рада реабілітації інвалідів. У 1946 р. в Нью-Йоркському медичному центрі «Bevellue» було організовано службу реабілітації поранених і хворих «Rehabilitation Medicine Service». У 1950 р. соціально-економічна Рада ООН ухвалила резолюцію «Соціальна реабілітація інвалідів», у якій йшлося про необхідність міжнародного планування й створення програм з реабілітації фізичних і повноцінних осіб. Актуальність і соціальна значущість проблеми реабілітації зумовила зростання числа національних програм й установ, які займаються цими питаннями.

Спочатку використовувався термін «відновлювальне лікування», і до цього поняття входило використання медичних лікувальних методів. Згодом, особливо після .Другої світової війни, проблема соціально-трудового відновлення інвалідів набула масового характеру. Окрім медичних, її вирішення передбачало розгляд цілого пакету психологічних, соціальних й інших питань, які виходять за межі вузько лікувальних, і тоді на зміну термінові «відновлювальне лікування» прийшов термін «реабілітація». Ще 20—30 років тому більшістю медичних працівників різних спеціальностей реабілітація розглядалася як другорядна дисципліна, яка виходить за звичайні межі охорони здоров’я та більше пов’язана з соціальним забезпеченням. Далі все більша кількість лікувальних установ, визнавши доцільність служби реабілітації, стала виділяти окремі лікарняні ліжка для реабілітації, а потім були відкриті спеціальні палати й відділення. Служба медичної реабілітації частіше входила в структуру реабілітаційних центрів, спеціалізованих за профілем захворювань. Сформувалися кардіологічні, неврологічні, гінекологічні, травматологічні й ортопедичні відділення санаторіїв або лікарень відновлювального лікування. Залежно від того, при якій установі вони організовані, це були стаціонарні, санаторні або поліклінічні реабілітаційні центри. Розширення мережі цих установ обумовлене ще й економічними вигодами. Економісти дійшли висновку, що ігнорувати проблему відновлення працездатності хворих у грошовому вираженні є значно дорожчим, ніж проводити активну реабілітацію на ранній стадії захворювання, коли ще можна відновити здоров’я хворого до максимально можливого рівня його фізичної, психологічної та соціально-економічної повноцінності.

Дійсно, тільки дуже багата країна може дозволити собі збільшувати число інвалідів і соціально залежних осіб, і тому реабілітація є не розкішшю, а важливим практичним завданням охорони здоров’я. У «Доповіді наради ВООЗ» (Женева, 1973) підкреслюється, що метою лікування хворого є не лише збереження його життя, але й здібності до незалежного існування. Звідси слідує спрямований характер усієї системи реабілітації в інтересах передусім самого хворого, його близьких й усього суспільства.

Нині реабілітація посіла важливе місце серед провідних медико-соціальних напрямів, які розробляються у світі. Наукові дослідження дії засобів реабілітації переконливо показали, що в умовах правильно розробленої реабілітаційної програми до активного життя можна повертати близько 50% тяжкохворих.

Актуальність розвитку медичної реабілітації підтверджується й таким фактом: ще в 1992 р. Американська Асоціація відновлювальної терапії налічувала у своїх лавах більше 45 тис. членів. До підготовки фахівців було залучено 160 коледжів та університетів. В Україні цілеспрямована підготовка лікарів-реабілітологів почала проводитися з 2015 року, коли були створені законодавчі й організаційні основи для розвитку реабілітації. У класифікаторі професій з’явилися фахівці: лікар фізичної реабілітації та лікар медичної й психологічної реабілітації.

            З 2015 року кафедра у складі університету переїхала до м. Краматорська і працює на базі санаторію «Слов’янський» на Слов’янському курорті. На даний момент кафедра має в своєму розпорядженні лекційний зал, аудиторії для практичних занять; частина практичних занять проводиться в залі кінезотерапії та відділеннях санаторію.

            Від 30.08.16 кафедра фізичної реабілітації, фізіотерапії, спортивної й нетрадиційної медицини за наказом №402/1 по університету перейменована в кафедру медичної реабілітації.

Професорсько-викладацький склад кафедри

  1. Сокрут Валерій Миколайович – завідуючий кафедри, доктор медичних наук, професор.
  2. Яковленко Віктор Васильович — кандидат медичних наук, доцент.
  3. Алексєєва Людмила Андріївна — кандидат медичних наук, доцент.
  4. Сокрут Ольга Петрівна — кандидат медичних наук, асистент.
  5. Матвієнко Ірина Вікторівна – асистент.
  6. Попов Вадим Михайлович – асистент.
  7. Іващук Ігор Петрович — асистент.
  8. Тарєлкін Володимир Михайлович — асистент.
  9. Дворянова Тетяна Миколаївна — асистент.

 

База кафедри: санаторій «Слов’янський» на Слов’янському курорті, місто Слов’янськ. Від адміністративного корпусу університету у м. Краматорську до бази кафедри можна доїхати з автовокзалу автобусом приміського сполучення до автовокзалу м. Слов’янська, від якого на тролейбусі або маршрутному таксі №2  добратися до зупинки «Словкурорт». Студенти для поїздки в обидва кінці користуються автобусом, який надає університет.

Контактні телефони викладачів, відповідальних за проведення занять та розміщення студентів:

Сокрут Ольга Петрівна (тел. +38 099 046 57 33) – відповідальна за проведення занять з дисциплін «Фізична реабілітація та спортивна медицина», «Фізіотерапія» та розміщення студентів 4 курсу медичного та 3 курсу стоматологічного факультетів.

Алексєєва Людмила Андріївна (тел. +38 066 858 70 54) – відповідальна за проведення занять з дисциплін «Медична реабілітація», «Рефлексотерапія» та розміщення студентів 6 курсу медичного та 5 курсу стоматологічного факультетів, інтернів.

 

Навчально-методична робота

 На кафедрі медичної реабілітації викладаються наступні дисципліни:

  • Фізична реабілітація та спортивна медицина (3 курс стоматологічного та 4 курс медичного факультетів);
  • Фізіотерапія (4 курс стоматологічного та 4 курс медичного факультетів);
  • Медична реабілітація, елективний курс (6 курс медичного факультету);
  • Медична реабілітація у складі внутрішньої медицини, мікроцикл (6 курс медичного факультету);
  • Рефлексотерапія (5 курс стоматологічного факультету).

 

  • Проводяться курси для лікарів:
  • Лікувальна фізкультура та спортивна медицина (спеціалізація, стажування, передатестаційний цикл);
  • Фізіотерапія (спеціалізація, стажування, передатестаційний цикл);
  • Медична реабілітація в практиці лікаря (тематичне удосконалення)
  • Фізіотерапія в спортивній медицині (тематичне удосконалення)